За свідченням старожилів с.Городище , в тому числі і колишньої працівниці школи польоводів Рудницької Марії Антонівни , 1924 року народження , - на місці колишнього маєтку пана Гижицького з 1920 до 1931 року був сільськогосподарський технікум , який готував зоотехніків та агрономів. На початку 1932 року тут відкривається училище по підготовці бухгалтерів , яке проіснувало до 1941 року.

В період війни всі будівлі , приміщення були зруйновані , навчання припинено.

Архівні документи від 16.09.1944 року Житомирського обласного архіву свідчать , що в с.Городище була відкрита однорічна школа агротехніків , яка мала ще назву « агрошкола для підготовки польоводів» або «школа польоводів» * ( Постанова Житомирського облісполкому від 16.09.1944 року ). Її директором спочатку була жінка – О.І.Солянова , а потім – Сісенко Павло Кирилович , родом з Ружинського району. Колеги по роботі згадують його як добру , чуйну , ввічливу людину , гарного сім’янина , який виховав трьох дочок. Павло Кирилович головну увагу приділяє відбудові зруйнованих під час війни навчальних приміщень та підготовці кваліфікованих кадрів для сільського господарства. Газета «Радянський Малин» за 21.09.1950 року пише : « 18 вересня 1950 року в Малинській агрошколі відбувся 9-й випуск польоводів, агролісомеліораторів , пасічників. Школу закінчило 89 чоловік. Глибокі знання з теорії і практики виявили випускники М.Соболь , А.Приходько , О.Зіневич.

За час свого існування школа підготувала для колгоспів області біля 1000 полеводів , агромеліораторів , пасічників ; за післявоєнні роки – 532 чол. **

( стаття «Випуск полеводів». О.Заплотинський – завуч школи ).

29.12.1950 року виходить Постанова Ради Міністрів УРСР ( наказ № 19288 Міністерства сільського господарства ) про утворення в с.Городище Малинського району на базі школи полеводів школи механізації сільського господарства.

6 січня 1951 року була здійснена передача майна школи полеводів школі механізації , про що свідчить акт , де вказано : « На основі наказу обласного управління сільського господарства Житомирської області за № 715 від 29.12.1950 року здійснили прийом і здачу всіх справ та матеріальних цінностей директор Малинської державної сільськогосподарської школи полеводів

* Постанова Житомирського облвиконкому від 16.09.1944 р.Житомирський

Лебіга І.П., директор Поліської школи полеводів Маневич С.М. в присутності представника обласного управління сільського господарства тов.Майбороди М.Д., зам.директора по учбовій частині Заплатинського О.М.»

Школа була розрахована на 120 учбових місць. Директором школи механізації став Лебіга Ігнат Петрович. Саме в цей період починається інтенсивне будівництво . Силами вчителів та учнів значно розширюється учбове господарство , збудована лабораторія по тракторам , сільськогосподарським машинам , слюсарна майстерня, зерносклад , пункт технічного обслуговування тракторів.

При школі відкриваються короткострокові курси механізаторів сільського господарства , операторів для тваринницьких ферм. Навчались і працювали у 2 зміни.

Газета «Радянський Малин» за 14.06.51 року відмічає , що « днями в Малинській школі механізації відбувся випуск комбайнерів для колгоспів області. Школу закінчили 139 чоловік , з них 94 чол. з відмінними і гарними оцінками. В школі навчались 39 комбайнерів , 70 шоферів Ш класу , 12 бригадирів-монтажників тваринницьких ферм. Продовжується прийом на курси шоферів.*

( допис завідуючого навчальною частиною школи К.Цебренко ).

Кузнею кадрів механізаторів називали Малинську школу механізації в районі та області.

В жовтні 1953 року постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР Малинська школа механізації реорганізована в училище механізації сільського господарства № 6 з однорічним строком навчання , де почали готувати трактористів-машиністів широкого профілю.

В училищі було 14 груп майбутніх механіків-комбайнерів з 6-ти місячним строком навчання , 8 груп трактористів з 3-х річним строком навчання. Всього 420 чоловік. Учні жили на квартирах в с.Городище , с.Малинівка ; гуртожитку і їдальні не було , учням виплачувалась стипендія – 5 крб.

В квітні 1969 року Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР Малинське училище механізації сільського господарства № 6 реорганізоване у професійно-технічне училище , яке дає середню освіту.

В 1971 – 1979 роках училище очолював Жужман Борис Олексійович. Довгим був шлях Бориса Олексійовича до директорського крісла. В 1956 -1965 роках – майстер виробничого навчання і викладач сільськогосподарських машин. 1965 – 1971 роки – заступник директора по навчально-виробничій роботі , згодом 8 років – директор училища. Недаремно Бориса Олексійовича називають патріархом професійної освіти.

- виготовив генеральний план розбудови училища ;

- зробив водяне опалення замість пічного ; каналізацію ;

- розпочав будівництво нового 3-х поверхового учбового корпусу та спортзалу ;

- займався благоустроєм території училища , садив дерева , розробив алеї , загородив всю територію училища ;

З 1979 по 2003 рік Борис Олексійович працював викладачем правил

дорожнього руху і будови автомобіля. Указом Президента України від 26.08.1992 року йому присвоєно звання « Заслужений працівник народної освіти України» .

В 1979 році директором училища призначено Олексія Михайловича Харченка. В 1980 році училище переведене на 3-х річний термін навчання та введені загальноосвітні дисципліни. Педагогічний колектив училища поповнюється викладачами загальноосвітніх предметів. Училище отримало назву СПТУ № 6. В цей час добудовується новий навчальний корпус , будується і поповнюється новою технікою учбовий полігон.

В 1983 році Харченко О.М. був посланий в Афганістан , де в м.Джелалабаді , провінції Нанчахар , працює радником при директорі в училищі механіків та електриків , викладає предмет «трактори».

Має афганську нагороду – Медаль «Вірність». Викладач вищої категорії, викладач-методист неодноразово занесений на районну Дошку Пошани.

Харченко О.М. нині працює в училищі викладачем спец дисциплін. У 2005 році йому присвоєно звання « Відмінник освіти».

З 1983 року по 1985 рік училище очолював Міфаник Михайло Сергійович. У 32 роки став директором, до цього працював викладачем у Малинському лісотехнікумі. Дуже талановитий викладач, прекрасний методист, щира і добра душею людина. Велику увагу у своїй діяльності приділяв методичній роботі , а саме новим педагогічним технологіям.

З липня 1985 року по 31.08.2000 року директором училища працював Малашевський Василь Васильович. Велика увага була приділена зміцненню матеріально-технічної бази училища, розширенню контингенту учнів, введенню нових професій.

З 1989 року згідно заявки районного управління сільського господарства училище починає підготовку кухарів , будується сучасна, добре обладнана лабораторія кухарів , обладнано спеціалізований клас для теоретичного навчання. В училище приходять талановиті спеціалісти своєї справи – викладач кулінарії Гулая Л.В., майстри виробничого навчання Кучевська В.Л.,

З 1990 року відкривається кафедра бджільництва, будується пасіка, обладнується лабораторія.

З 1991 по 1997 роки училище готує плодоовочівників. Має свою теплицю, дослідну ділянку.

З 1992 року училище готує швачок , які по закінченню училища працюють на Малинській швейній фабриці , ТОВ «Мальва» , що шиють нині одяг по замовленнях фірм США та Італії.

В 1991-93 роках в училищі було підготовлено 2 групи бухгалтерів для потреб народного господарства району.

В березні 2001 року Малинське ПТУ-36 відзначало 50-річчя від дня заснування. Гостями колективу були керівники району та обласного відділу освіти, бувші працівники училища

Затамувавши подих , слухали присутні спогади Коваленка Іллі Михайловича, який був директором училища у 1952-1971 роках.

Путівку в життя отримала в 1971 році в училищі Содоль Ніна Петрівна. На той час це була її перша відповідальна робота , її обрали звільненим секретарем комсомольської організації СПТУ-36. Згодом працювала заступником директора училища по навчально-виховній роботі , головою районного комітету по фізичній культурі і спорту , зав.відділом у справах молоді та спорту Малинської райдержадміністрації. Ніна Петрівна – одна з тих , хто був удостоєний честі пронести факел Олімпійського вогню по території Житомирської області напередодні літньої Олімпіади 1980 року в Москві.

Коченко Петро Якович закінчив в 1950 році Малинську однорічну сільськогосподарську школу , а з 1951 року працює в реорганізованому навчальному закладі – СПТУ-6. Незмінний військовий керівник училища , активний учасник художньої самодіяльності, учасник відомого в районі і області гурту козацької пісні «Маличі».

Випускник училища , кавалер ордена Знак Пошани Ісаєв Анатолій Іванович працював в ПТУ-36 з 1952 року по 1988 рік. Про себе не любить говорити : « Працював , та й усе» - скромно відповідає на запитання Анатолій Іванович.

Ветеран праці Кириченко Василь Феодосійович віддав училищу та його вихованцям 42 роки свого трудового життя. Безвідказність і велика відповідальність – найхарактерніші риси цієї людини.

За роки існування училищем підготовлено близько 20 тисяч спеціалістів для народного господарства , серед них Герої Соціалістичної праці – Радіонов Борис Олексійович , Зарицький Леонід Володимирович, механізатори сільгосп-підприємства с.Малинівка Малинського району.

Сьогодні у Малинському районі понад 70 % механізаторських кадрів –

випускники ПТУ-36. Основна частина працівників ВАТ «Малинська швейна фабрика» також випускники училища.

В протоколі підсумкового засідання семінару було відмічено , що матеріальна база ПТУ-36 по підготовці електромонтерів сільської електрифікації і зв’язку одна з кращих в Україні.